Свіжий номер газети
Поновлюється двічі на тиждень: у вівторок та четвер
Пошук:
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
 
   
ТОП-кадр
Рятували "потопельників" на майдані Незалежності
 Рівне на відео
Рівне крізь призму часу
Флаєр - Місто моє [NEW 2013]
Більше відео...
 
-25% на металопластикові вікна

Українці в Бразилії навчили місцевих їсти гречку і продають писанки по 30 доларів


Наші земляки займаються сільським господарством, випускають свої газети і тримають радіостанції

№41, 3-6-2008

Офіційно вважається, що українці почали емігрувати в Бразилію в 1895 році. Однак цілком можливо, що найперші переселенці потрапили сюди на 10-15 років раніше. Причина такої плутанини — слабка національна самоідентифікація цих емігрантів. Вихідці з Австро-Угорської імперії, майже персонажі розповідей Івана Франка, вони найчастіше не знали, як себе називати: русинами, рутенами, поляками чи австрійцями.

Комусь з наближених бразильського імператора Педру ІІ спала на думку ідея, як можна порівняно дешево розвивати неосяжну країну. Було вирішено запрошувати вихідців з Австро-Угорщини, у першу чергу українців і поляків. І тоді в Галичину полетіли тисячі вербувальних листів українською мовою (підписаних, нібито, особисто імператором Педру ІІ), із запрошенням переїхати на постійне місце проживання в Бразилію. Бідні люди, безземельні або малоземельні хлібороби, вихідці із нинішніх Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської областей України, вони вірили таким обіцянкам, щиро вважаючи, що «імператор не може обдурити». Перших поселенців заманили в Бразилію обіцянками «райського життя», у країні, де течуть «молочні ріки», золоті злитки «валяються під кожною пальмою», а усю важку роботу роблять «ручні мавпи». Природно, що реальність була зовсім іншою.

Довга і важка дорога (в Івана Франка є цілий цикл віршів, присвячених українським переселенцям у Бразилію), тропічні хвороби, відсутність грошей, а найголовніше, що Бразилія скасувала монархію і стала республікою, зробили українців незваними гістьми в чужій і часто незрозумілій країні. Комічний випадок, у 1895 році в місто-порт Паранагуа (штат Парана) одночасно прибули п’ять тисяч українців. Чоловіки в кожухах, у смушкових шапках, жінки в хустках і юбках (жіноче пальто), здавалися бразильцям вихідцями з іншого, казкового світу. Тому про усяк випадок влада вирішила охрестити новоприбулих, а то раптом ті виявляться дикунами.

ЇЛИ НАСІННЯ

Без початкового капіталу, без знання мови і природи нового краю українським переселенцям довелося неймовірно важко. Дуже допомогли місцеві добрі люди, які розповіли українцям про те, що насіння бразильських шишок можна вживати в їжу (у Бразилії шишка може досягти розміру невеликого гарбуза), багатьох вони врятували від голодної смерті. Однак незабаром працьовитість, впертість і бажання вижити допомогли українцям поліпшити свій добробут. Вони брали в користування незаймані землі, розорювали їх, сіяли пшеницю, гречку (до речі, саме українці першими принесли культуру гречки в Бразилію, до того місцеві жителі її ніколи не їли). Валили вікові дерева і будували будинки. Часто траплялося так, що поки чоловік працював або відпочивав, жінка охороняла його сон із серпом у руках. Потім вони мінялися місцями. Українці боялися не злих людей, таких у їхніх місцях майже не було, а диких тварин: ягуара — онсу, пітонів або кобр. Вакцин тоді не існувало, укус змії часто означав смерть. З іншого боку, український казковий «змій

», з яким боровся, наприклад, Котигорошко, отримав у Бразилії цілком реальні обриси анаконди чи удава.

БРАЗИЛЬЦІ БЕРЕЖУТЬ УКРАЇНСЬКІ ЦЕРКВИ ВІД... УКРАЇНЦІВ

У штаті Парана нині існує близько 50 українських колоній, в основному вони мають бразильські назви, крім Нової Галичини, заснованої ще в 1897 році. Більшість українців — греко-католики, вони побудували у своєму штаті понад 35 церков. Донедавна часто траплялося так, що коли громада хотіла побудувати у своєму селі нову, більш простору церкву, то стару просто розбирали, навіть продавали на дрова. Нині бразильська держава заносить українські дерев’яні церкви до Реєстру суспільного надбання, чим захищає їх від української прагматичності.

Ми вже писали про Марію Берушко, учительку, яка ціною свого життя врятувала при пожежі учнів і може стати першою православною святою Латинської Америки. Однак греко-католики теж мають свою кандидатуру у святі, це сестра Анатолія Текля-Боднар, яка належала до чернечого ордену Непорочної Діви Марії. Сестра Анатолія похована на українському цвинтарі міста Прудентополіс (українці вимовляють, як «Прудентопіль»), відомого тим, що близько 78% жителів цього п’ятдесятитисячного містечка — етнічні українці. Нині її могила стала місцем паломництва українців і не тільки. Молитва сестрі Анатолії допомагає від жіночої безплідності, вона також покровительствує бездомним і залежним від алкоголю або наркотиків людям. Офіційно зареєстрований цікавий випадок, коли поліцейський українського походження в жорстокій перестрілці з бандитами попросив захисту в сестри Анатолії. Його бразильський напарник загинув, а українець вижив.

У 60-ті роки ХХ століття у Куритибі була відкрита площа «Україна», на якій встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку.

У місті Прудентополіс недавно відкрито музей української еміграції «Тисячоліття». У фондах самого музею зібрана вся історія української еміграції в Бразилії. Від тих листів-запрошень, підписаних «самим» імператором, і борошномельних верстатів ХІХ століття до сучасних українських гривень і фотографій Києва чи Львова.

З моменту заснування музею і дотепер його беззмінний директор і неофіційно «посол України в Прудентополісі» — це Мирослава Крева. Крім українського музею, української церкви і безлічі суспільних справ, пані Мирослава ще керує кооперативом жінок-вишивальниць. Він був створений при музеї для того, щоб, з одного боку, сприяти поширенню української культури і традицій, а з іншого, щоб дати можливість заробляти гроші жінкам, яким нудно в старості сидіти без діла.

Взагалі українські вироби народних промислів дуже цінуються в Бразилії, вишита наволочка на маленьку подушку може коштувати 45 реалів (25 USD), писанка (бразильські українці говорять «песанка») залежно від розміру від 30 до 50 реалів (17-28 USD).

НАШІ ЗЕМЛЯКИ БУДУЮТЬ МЕРЕЖІ СУПЕРМАРКЕТІВ І РОЗМОВЛЯЮТЬ МОВОЮ ПОЗАМИНУЛОГО СТОЛІТТЯ

Мар’яну Мащула — український бізнесмен, володіє декількома магазинами (торгують українськими сувенірами), міською радіостанцією FM Copas Verdes і українським радіо «Забава». Радіо транслює українську літургію, а також українську музику в стилі фолк і поп, тому що основна маса слухачів — люди старшого покоління, погано сприймають більш «просунутих» українських виконавців. А молоді українці слухають «фанк» — музику наркотрафікантів, яка народилася у фавелах Ріо-де-Жанейро. Син Мар’яну, Андрій Мащула не тільки DJ радіо «Забава», але й перекладач, торік він їздив в Україну в складі делегації місцевої футбольної команди ФК «Парана».

Більшість українців Парани — традиціоналісти і консерватори. Люди читають дві газети, одна з них — «Праця», має церковний напрям, інша, «Хлібороб» — світська. Обидві газети двомовні, виходять українською і португальською мовами.

Дуже мало з української громади Бразилії бували в Україні, в основному через нестачу грошей. Більшість українців не дуже багаті — пенсії і зарплати в Бразилії не дуже великі (мінімальна зарплата 412,40 реала, або 164,88 євро), наші земляки живуть за рахунок роботи в сільському господарстві. Вони вирощують кавуни, тютюн, кукурудзу, тримають корів і свиней, яких називають «пачук», хоча знають слово «швиня».

МОВА ПРЕДКІВ

Взагалі, Бразилія — це чудовий полігон для вивчення розвитку української мови, передусім її галицького варіанта. У деякому роді, українці Бразилії розмовляють так (особливо в Парані), як розмовляли в Галичині 100 років тому, хоча, звичайно, місцева українська розмовна мова була під сильним тиском і впливом мови португальської. Українські діти, особливо ті, кому 15 років і менше, часто вже не розмовляють українською, навіть якщо й виховуються у дуже консервативних родинах. Колосальну роль зі збереження в Бразилії української мови відіграла церква, як католицька, так і православна. Для порівняння, в Аргентині майже не було українських священиків і українською розмовляють мало.

Звичайні бразильці бачать в українцях передусім хліборобів, однак в останні роки цей імідж не відповідає дійсності. Українці володіють туристичними бюро (найвідоміші — «Верховена» і «Дніпро Голд»), деревообробними підприємствами («Одеса»), працюють медиками й адвокатами. У Парані, наприклад, існує ціла мережа супермаркетів під назвою «Івашко», хоча гуляючи вулицями міста, можна зустріти яку-небудь скромну фірму, типу «Скляна майстерня Коваленка».

У КРАЇНІ КАРНАВАЛІВНАШИХ МАЙЖЕ ПІВМІЛЬЙОНА

Нині в Бразилії проживає понад 400 000 українців і їхніх нащадків, близько 80% наших земляків мешкає в штаті Парана, 70% дотепер зайняті в сільському господарстві. Крім того, українські громади є в штаті Санта-Катаріна (до півдня від Парани) і в місті Сан-Паулу і його околицях. У столиці Парани — місті Куритиба, проживає близько 60 000 українців, у сусідніх містах-супутниках до 200 000, інші живуть на хуторах (самі українці називають їх «селами», а португаломовні бразильці — «колоніями»).

Українці дотепер шлюби в основному серед своїх. Хоча передусім дивляться на людину, чи роботяща, яка у спілкуванні. Тому можна зустріти шлюби між українцями й італійцями, українцями і бразильцями. З ким українці дотепер мають «прохолодні» стосунки, так це з поляками, ті все ще оплакують «утрату» Lwowa і ніяк не второпають, чому ці «малополяки» хочуть бути українцями. Самі українці частково жартома, частково всерйоз називають усіх чужинців «чорни», а своїх «наші люде». Наприклад, я завжди був «наші люде», тому що поважаю і люблю українські традиції, із задоволенням їм вареники (у Бразилії їх роблять із сиром і картоплею, але називають на польський манер «пероге»), а також голубці (їх називають «шарутос», що означає сигари).

Дмитро ЯЦЮК, «Сьогодні»


 
 
 Читайте також:

Діти намалювали усмішки №41, 3-6-2008

У ляльковому театрі можна побачити виставку дітей, які зобразили на своїх малюнках усмішки. Автори робіт — особливі діти, це вихованці Рівненського спеціального дошкільного дитячого будинку та діти з особливими потребами з центру «Пагінець» та навчально-реабілітаційного центру «Особлива дитина». Свято напередодні Дня захисту дітей під назвою «Подаруй дитині усмішку» влаштувала їм компанія «Реноме».

ООН нам допоможе №41, 3-6-2008

У Рівненській області відібрано 8 районів для участі у спільному проекті ЄС та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» .

«Штрафний удар» по мізках і кишені №41, 3-6-2008

У різних країнах світу оштрафувати можуть за що завгодно: починаючи від вкручування лампочки і закінчуючи... вибухом ядерної бомби
У середньовічній Франції штрафували за небажання «виносити з хати» не те що сміття, а постільну білизну. Конкретно — простирадла після першої шлюбної ночі, належні свідчення про невинність нареченої. За традицією, вранці їх треба було вивішувати на балкон. І якщо молоді або їхні родичі відмовлялися (або просто забували це зробити), то повинні були заплатити церкві величезний штраф за «безчестя». Кілька сторіч тому у Португалії торговці штрафували своїх працівників за... занадто тихий голос. Логіка подібних штрафів зрозуміла: на базарі «інтимний шепіт» ніхто не почує і, отже, товар не продасться. Так що такий штраф — проста компенсація недоотриманого прибутку.

Генію вчитися необов’язково №41, 3-6-2008

Найзнаменитіші винахідники не мали навіть середньої освіти
Воістину, Кулібіни в нас ніколи не переведуться. А ким була ця людина, що дала ім’я багатьом винахідникам? Народився в 1735 році, вчився грамоти в дячка. Спочатку він придумав гідравлічний пристрій, який перетворив ставок в садку з гнилого болота в проточний, у якому могла водитися риба. Після того, як він зробив незвичайний годинник у формі яйця і презентував його Катерині II, вона взяла його під своє крило, а він почав створювати шедеври. Розробив спосіб руху кораблів проти течії за рахунок самої течії річки, арковий міст, що тримався тільки на опорах на берегах, найдосконаліший протез, самохідний візок, що приводився в рух педалями, і багато іншого.

Як вкрали «Великого українця» №41, 3-6-2008

ПіРрова перемога Мудрого–Табачника
«Я міг би «трахнути» Бандеру Щербицьким, але не зробив цього, бо Щербицький — фігура з минулого…» — з цього зізнання почав виголошувати тост на фуршеті після фіналу «Великих українців» доктор історичних наук, професор, академік, екс-віце-прем’єр з гуманітарної політики Дмитро Табачник. Закінчення спічу було примирливим: «…але я вирішив обрати князя Ярослава Мудрого — фігуру, яка об’єднує Україну».

Суди, прокуратура та міліція — найбільш закриті для журналістів №41, 3-6-2008

Як поліпшити взаємодію між засобами масової інформації та владою? Відповіді на ці запитання шукали журналісти спільно з представниками влади та правоохоронних органів області на засіданні круглого столу, організованому в Рівному Незалежною медіа-профспілкою України.

Реклама RedTram:
Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє». Оновлюється щодня, крім суботи та неділі.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com. Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
Рекламний відділ: AdvertRV@ukr.net, тел.: (067) 362-56-86, (0362) 62-56-54

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика